Паливний ринок України розвернувся на 180 градусів, але російський слід лишається.
До початку великої війни більшість пального, переважно – дизеля, в Україну постачалося з країн, з яких зараз летять ракети по українських містах – Росії та Білорусі.
Близько пів року знадобилося державі, аби знайти нових постачальників критично необхідного ресурсу. Поки це відбувалося, АЗС потопали у кілометрових чергах з автівок, а в одні руки не відпускали більше ніж 20 літрів пального.
Нині паливо – найбільша стаття українського імпорту, а серед основних експортерів нафтопродуктів в Україну не знайти ані РФ, ані Білорусі. Та це не означає, що ворожі нафтопродукти не потрапляють на українські АЗС іншими шляхами. Передусім, з Індії, Туреччини та країн Балтії.
Як змінився ринок нафтопродуктів за останні півтора року і звідки береться "російський слід"?
Зміни є
Дві найбільші зміни, які сталися з лютого 2022 року на українському паливному ринку, – це повне припинення прямого імпорту з Російської Федерації та Республіки Білорусь, а також диверсифікація джерел постачання серед десятка різних країн.
Наприклад, у третьому кварталі 2021 року першу п’ятірку експортерів нафтопродуктів до України займали Білорусь (548 млн дол), РФ (305 млн дол), Литва (210 млн дол), Туреччина (86) та Греція (71 млн дол). На ці країни разом припадало понад 80% паливного імпорту, причому 40% – на Білорусь, яка постачала нафтопродукти з переробленої російської нафти.
Наразі ситуація інша, як з точки зору постачальників, так і з точки зору обсягів. Станом на кінець третього кварталу 2023 року, основними імпортерами пального в Україну були вже Греція (73 млн дол), Литва (64 млн дол), Індія (49 млн дол), Польща (49 млн дол) та Туреччина (35 млн дол).
Разом вказані країни забезпечують майже половину споживання нафтопродуктів в Україні. Причому частка жодної в імпорті не перевищує 14%.
До того ж у списку імпортерів нафтопродуктів для українського ринку з’явилися нові постачальники, з якими раніше в нашої країни не було контрактів. Наприклад, Сполучені Штати, частка яких наразі сягає 4,5%. Значно більше нафтопродуктів тепер надходить також й з країн ЄС – Польщі та Румунії.
Диверсифікація постачальників та відмова від російських та білоруських енергоресурсів є безперечно позитивним кроком для енергетичної незалежності України. Проте при детальному аналізі виявляється, що про повноцінну відмову від постачань нафтопродуктів з країн-агресорів, мова поки не йде.
То звідки в Україні пальне?
Наявність російських нафтопродуктів в Україні не є новиною. Про це неодноразово говорили, зокрема, топпосадовці державних паливних компаній та відомств.
Серед популярних схем – імпорт пального через низку інших країн шляхом змішування. Тобто, російське дизпаливо змішували з "європейським" і таким чином легалізовували, не вказуючи країну походження ресурсу.
Проте у травні 2023 року уряд зробив крок до закриття таких лазівок та заборонив ввезення в Україну нафти та нафтопродуктів невідомого походження. Тож тепер імпортери зобов’язані надавати відповідні сертифікати.
"Не у всіх цих країн взагалі є нафтопереробка. Це було дешево, тому деякі трейдери закривали очі на співпрацю з ворогом", – пояснював очільник "Укрнафти" Сергій Корецький.
Після запровадження країнами ЄС санкцій проти російської нафти та нафтопродуктів наприкінці 2022-го та на початку цього року, держава-агресор перенаправила свій енергетичний експорт на більш лояльні ринки Індії, Туреччини та Китаю.
Так, Росія цьогоріч стала найбільшим постачальником нафти до Індії, наростивши свій місячний експорт майже вдесятеро, у порівнянні з 2021 роком. Це дозволило завантажити індійські нафтопереробні заводи, продукція з яких постачається до країн Євросоюзу. У підсумку ці нафтопродукти вже не є російськими і не потрапляють під жодні санкції.
Індійський експорт допоміг Європі замінити віднедавна підсанкційне російське пальне: якщо до великої війни Євросоюз з Індії імпортував в середньому 154 тис. барелів дизпалива на добу, то цьогоріч йдеться вже про 200 тис. барелів щодня.
В інтерв’ю виданню Politico радник президента з економічних питань Олег Устенко звернувся до ЄС з пропозицією закрити лазівки, що дозволяють третім країнам, зокрема – Індії, переробляти російську нафту та безперешкодно експортувати її.
Разом із тим, дані Державної митної служби свідчать, що таким імпортом не нехтує й Україна. Адже формально не йдеться про торгівлю з агресором.
Інша історія стосується продукції з Туреччини, ще одного топ-постачальника нафтопродуктів до України. У травні російський експорт дизпалива до Туреччини сягнув 1 млн тонн, і з моменту запровадження санкцій ЄС на російські нафтопродукти був найвищим за щонайменше сім років.
Це означає, що турецькі трейдери можуть експортувати власну продукцію, яка не потрапляє під санкції, і при цьому забезпечувати власні потреби дешевшим російським імпортом.
Тобто, купуючи дизпаливо у Туреччини, країни (серед яких і Україна) непрямо стимулюють купівлю дизпалива у Росії. Але, як і у випадку з Індією, – все законно.
